„Я раз упав і стовк собі коліно, вона се бачила й дала мені яблочко без гроший. Ніколи сього не забуду; коли хто був добрим для нас, годі се забути “.
Хлопчик мав золоте серце, навіть не розумів невдячности. Стріча з Діком була незвичайно зворушлива. Інтерес зовсім не йшов, щітки попсувалися, а не мав за що купити нових. Коли Седрик зі звичайною простотою звістив йому про своє нове становище, без найменшої гсрдости або самохвальби, лише просто для пояснення, що буде тепер мати багато гроший — Дік, у першій хвилі онімів з зачудовання. Коли учув, що хлопчик став льордом, а колись має бути ґрафом, глядів на нього довший час із витріщеними очима, отвертими устами, при чім так перехилив голову, що шапочка впала йому на землю. Підніс її й замурмотів щось під носом, чого пан Гевішем не розумів, але мусів се дочути Седрик, бо сказав усміхаючись:
„Ні, ні, Діку, я не збожеволів. Пан Гобз також з початку думав, що я не при собі, але то все правда. Навіть спершу я не мав охоти до того льордівства і ґрафства, але тепер, коли пізнав се близше, бачу, що не зла то річ і я задоволений. Тепер то мій дідуньо носить титул ґрафа і знаєш, він хоче у всім мені догоджувати. Дідуньо є дуже-дуже добрий, хоч є ґрафом і прислав мені через пана Гевішема багато гроший, які можу уживати після моєї вподоби“.
По сій розмові Седрик дав Дікови стілько гроший, кілько він потрібував на закупно всіх потрібних предметів, що так горячо бажав: стола, стільчика, парасоля, добрих щіток і пасти. Дік сам обчислив, кілько те все буде коштувати, але Седрик приневолив його ще приймити кілька долярів, за
