Поставний камердинер ґрафа мало не нарушив своєї поваги і з трудом лише здержав усміх. Був се старий, досвідний слуга, що довгі літа перебував у найперших домах і ніколи не приключилося йому всміхнутися в присутности панів Се було би пониженнєм його достоінства. Такі річи уходять лише льокаям низшого ряду. Але мав добрий спосіб, щоби усунути сю небезпеку: відвертав очи від милої постати Седрика, а споглядав на суворе обличє свого пана і тоді відходила йому охота до сміху, вертала повага.
Старий ґраф змірив хлопчика від стіп до голови:
„Чи ти дійсно думаєш, що міг би підтримати мене, коли б я оперся на тобі цілим тягарем?“ — забурмотав глумливо, відповідаючи на привітні слова внука.
„О утримаю на певно, утримаю“ — сказав Седрик. — „Я сильний, маю скінчених девять літ. Прошу лише одною рукою опертися о паличку, а другу оперти на моїм рамени. Дік усе говорив, що я на свій вік маю велику силу в мязах.“
Затиснув праву руку, а рамя підносив, то спускав по черзі, мов би робив руханкові вправи тягарками і хотів дати ґрафови пізнати силу своїх мязів. Його оживлене лице мало при тім вираз такої забавної поваги, що поважний камердинер мусів чим скорше поглянути на свого пана, щоби не всміхнутися.
„Добре“ — сказав ґраф — „спробуймо.“
Седрик подав йому палицю, відтак поміг піднестися з фотелю, підтримуючи його уважно й обережно. Звичайно робив се камердинер, при чім не обійшлося ніколи без лайки і гніву, бо кождий рух спричиняв старому панови біль, якого він не
