І знов задумався глибоко, мабуть розважав нові пляни й наміри, вдивляючися при тім у полумя коминка. Ґраф мовчав також. Вдивлявся в хлопчика й дивні, незнані доси гадки снувалися по голові Його Достойности, справляючи в ній дивний заколот. Дуґаль розтягнувся на килимі і заснув, уложивши лоб на широких лапах. Якийсь час трівала мовчанка.
Льокай звістив прихід пана Гевішема. Коли правник увійшов до бібліотеки, ґраф дав йому знак, щоби говорив тихо і вказав на малого льорда, що спав на килимі з головою притуленою до кудлатої лобини Дуґаля, який спав також неменше смачно.
Малий льорд Фонтлєрой збудився аж на другий день рано. Не памятав зовсім, як дістався до спальні і вигідного ліжечка, не пробудившися навіть, коли його розбирали. Коли отворив очи, учув тріскіт огня на коминку і шепіт двох голосів, що стиха розмовляли:
„Памятай, Ґертрудо, щоби про се йому не згадувати“ — говорив один із тих голосів; — „він нічого не знає, чому мати тут не мешкає і для чого не вільно їй навіть сюди приходити“. — „Коли є такий приказ Його Достойности“ — відповів другий голос — то мушу до того пристосуватися. Але я завсігди повторяю своє, що се нечувана лютість. І ви певно так само думаєте, дорога пані Мільон. Учера вечером при вечері оповідали нам Яків і Тимко, що в життю не бачили ще такого
