гарного, второпного, милого хлопчика. Сидів собі при столі напроти Його Достойности, мовби обідав із найліпшим своїм приятелем, із найчутливійшим дідунем. Коли на голос дзвінка обоє з Яковом ввійшли ми до бібліотеки, льорд Фонтлєрой спав на килимі. На приказ Його Достойности перенесли ми його сюди. Яків ніс його на руках. Ах, шкода, що ви його не виділи, виглядав, як ангелятко. Головку притулив до грудий Якова, золоте волосячко розсипалося довкола. Спало біднятко так спокійно, що ми не могли надивитися на нього. Його Достойність має також вправні очи, зараз пізнався на малім льорді і глядів на нього так, як ніколи на нікого не дивиться. Я се зараз достерегла. А до Якова сказав тихонько: Осторожно, щоби не збудився“.
Тимчасом Седрик протягнувся на ліжку, відтак сів і цікаво розглядався довкруги. В кімнаті побачив дві жінки. Кімната була велика, весела, вибита ясним кретоном у барвні цвіти. Огонь палився на коминку, соняшні проміні заглядали крізь вікна, на яких стояли вазонки зелених, пнучих плащів. Обі жінки підійшли до ліжечка; в одній пізнав Седрик господиню замкову, паню Мільон, друга була трохи молодша; на її милім, усміхненім лиці малювалася доброта і прихильність.
„Добрий день, майльорде“ — сказала пані Мільон, „як спалося?“
Седрик протер очи і всміхнувся.
„Добрий день,“ — відповів — „зовсім не знаю, як я сюди дістався“.
„У сні принесли Вашу Достойність до спальні. Ото Ґертруда, що має бути на услуги Вашої Достойности“.
