дість і родова зарозумілість давили в нім всі инші почування. Його найстарший син, спадкоємець усіх титулів і богацтв, не приносив йому ніякої чести перед світом, навпаки, мусів ґраф соромитися за нього, бо не відзначався ні розумом, ні шляхотністю, ані навіть уродою. Подібний був і другий син, тому отець знеохотився до них так дуже, що просто не хотів дивитися на рідних синів і тримав їх обох далеко від дому. Але гордий, самолюбний старець не любив і третього сина і то як раз за те, що він мав усі гарні прикмети, яких старші не мали. Якесь дивне, низьке почуваннє зависти виродилося в твердім серці маґната. Він привик до того, щоби все корилося перед його волею, а тут стрічав щось незрозуміле; родова гордість веліла йому ставити на першім місці найстаршого сина, а усувати наймолодшого, та гордість ся була тяжко упокорена, бо саме сей видідичений заслугував на відзначеннє, а тамтой навпаки негідний був свого високого становища.
Сі суперечні почування так сильно томили його душу, що виславши двох старших синів до Льондону, третьому казав виїхати до Америки, щоби зійшов йому з памяти й очий. Але по кількох місяцях огорнула його туга, тяжіла самота. Про старших синів доходили до нього як найсумнійші вісти; обидва зле велися в столиці, жили в найгіршім товаристві, приносили ганьбу свому родови. Старець написав отже до наймолодшого сина, взиваючи його до повороту. Але майже рівночасно дістав від нього лист з Америки; капітан Ерель доносив вітцеви, що хоче женитися і просив благословення. Страшний гнів огорнув гордого ґрафа. Зараз написав до сина і не лише відмовив йому благословення, але рішучо заборонив, щоби не ва-