Сторінка:Бич Л. Кубань у кривому дзеркалі. 1927.djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

того вибірають Краєву Раду, яка й вирішує, чим бути Кубані — самостійною державою, частиною Росії, чи частиною України.

Що до самостійного будування свого життя, то саме цей постулят і був у кубанських козаків, та особливо у Чорноморців, за ввесь час революції 1917–1920 рр. домінуючим, пануючим над всім останніми. Саме зза цього й проливалася козацька кров на Кубані спершу в боротьбі з большевиками, потім — з деникинцями, потім знову — з большевиками, а взагалі кажучи — з російськими єдино-неділимцями ріжних колірів. Розуміється, саме поняття цього самостійного будівництва, або, вірніш мовити, об'єм самостійного існування Краю в ріжні періоди революції мислився не однаково, бо дух і світогляд народу в процесі революції змінювався; ці зміни й відбивалися Радою, спочатку Військовою, себ то тільки в складі козачих депутатів, а потім — і Краєвою.

Вимагати від Кубанської Ради, як це робить наш «історик», щоби вона на самому ж початку Революції «проголосила себе верховною владою на Кубані», це значить — цілком не знати не тільки об'єктивних умовин, але й «психології, настроїв, мрій і бажань» народніх має того часу.

Що це значить: «Військова Рада проголошує себе верховною владою на Кубані»? Та зовсім ясну й просту річ: Рада проголошує, що Кубань не визнає центральної загально-російської влади, якою тоді було Тимчасове Правительство, що Кубань одривається від революційної Росії. Припустимо на одну хвилину, що на Кубані в цей час, себ то квітень–травень 1917 р. психологія мас давала ґрунт для такої «революційної» акції (припускаємо лише тому, що фантазія взагалі меж не знає, нею літають на місяць, і на Марс, або з Марсу на землю, — див. Жюль Верн, Уельс, А. Толстой і багато инших). Але що з того сталося б? Та мабуть те, про віщо значно пізніше, а саме в кінці червня 1917 р., сказав в адресу не 3-х мільонової Кубані, а 30-ти мільонової України с.-д. Церетелі: «во имя единого, великого, целого мы не остановимся, чтобы задавить малое, часть целого» (зацитовано у п. Сулятицького, стор. 100). А коли трохи пізніше пішли провокаційні поголоски про те, що донський отаман Каледин хоче усамостійнити Дон, то російський уряд поставив Донцям вимогу видати Каледина, проти Дону було мобілізовано дві військові округи. І то не були тоді грашки, бо салдати не хотіли воювати з Німцями, але проти Дону вони пішли б охоче, понеже це ворог не такий вже страшний, як Німці. Отже, значить, проголосивши себе верховною владою, Військова Рада повинна була б воювати проти цілої Росії; проти Кубані тоді пішли б не тільки самі Великороси, а мабуть і не великороси, «чтобы задавить малое, часть целаго», бо така, тоді була, реальна психологія. А Рада могла би виставити проти цього війська — дідів, починаючи від 40 років, жінок та дітей, бо всі козаки та навіть «городовики», які, на думку нашого палкого автора, життя своє поклали б тоді за Кубанщину, були на фронтах німецькому або турецькому.

Впрочім у автора на поготові є вихід і з цього, трохи складного положення. Не встигли б ще прочухатися там, в центрі, не встигли б ще мобілізувати де-кількох військових округ і «задавить малое», як він вже скликав би Краєву Раду та й поставив би їй на вирішення три питання (чистісінько так, як у казці — три шляхи лежали перед багатирем): чи «Кубанская Область» в складі Росії, чи «Українська губерня», чи «Са-