Перейти до вмісту

Сторінка:Бич Л. Кубань у кривому дзеркалі. 1927.djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

псіхольоґічний момєнт, який дратує козака, бо козак не може позбавитися тієї думки, що орендні гроші він платить за свою землю чужому чоловікові, який силою одібрав її. Але й цей новий землевласник мало має користи з тієї оренди, бо, як про це свідчить згадуваний вже раніш И. Клейнер («Мысли о землеустройстве»), дешевина сільсько-господарських продуктів приводить до того, що «сдача земли в аренду дает бедняку больше хлопот, чем реальных результатов».

Можна припускати, що надалі, в міру відродження й дальшого розвинення промисловости й инших галузів народнього господарства, а процес цього відродження ніби-то започаткувався, значна частина маломочних і тимчасових хліборобів одійде від землі, бо буде мати можність нехліборобською працею заробляти краще. Серед виходців зі станиць частина буде козаків, але основну масу їх, певно, будуть становити все ж іногородні. Пролєтарізація станиці буде йти поруч зі зростом промисловости і то головним чином коштом іногороднього населення.

Отже до цих, зовсім безрадісних, сумних з економичного огляду досягнень привела на Кубані трьох-літня боротьба з-за землі, якою тільки була ускладнена основна ціль боротьби Кубані проти большевизму. Козаки втратили багато, але й іногородні в масі нічого не придбали, бо перспективу провадити господарство «на, невеличких земельних участках за допомогою інвентару дужчих господарств на умовах, близьких до кабальних (кріпацьких)», в жадний спосіб не можна визнати великим економичним придбанням. З-за цієї перспективи зовсім не варто було проливати стільки крови, скільки її проллято на Кубані.

Але друга частина, іногородніх, і мабуть частина значна, а саме та, що й раніше, до війни й революції, провадила кріпке сільське господарство, залишиться на землі, вросте в неї; цій категорії господарів козацтво повинно буде визнати фактично й псіхольоґічно однакове зі собою право на землю, хоч як би це не було йому економично тяжко. В якийсь инший спосіб розрішення цього питання, на нашу думку, не надається. Спроба розвязати його оружно вже показала, що шабля рубає на обі сторони й дає перевагу то одній, то другій стороні, а кінець кінцем руйнує економично обох войовників. Хліборобам-козакам, при зменшенні у кожного з них наділів (пайків), прийдеться свої зусилля скерувати на піднесення сільсько-господарської культури, на інтенсіфікацію. яка, хоч і не володіє «чудодейственною» силою, але дозволяє господареві одержувати, скажім, з 6–8 десятин поля ту саму кількість або вартість продуктів, яку раніш йому давали 10–12 дес. Отже можна надіятися, що факти поволі позмінять псіхольоґію козака-хлібороба, який вище над усе ставив недоторканність своєї землі, та нарешті примусять козацтво примиритися з небажанним йому, невільним «переломленням паляниці надвоє».

Цього питання торкаємося тут лише побіжно, так мовити, по дорозі, в надії, що може хтось инший спиниться на ньому спеціяльно й освітлить його детальніше.

 

    з козаками. Отже урівнання в правах тут не є звязаним з урівнанням в обов'язках і тому іногородні стали в упривілєйоване по зрівнанню з козаками положіння, бо справка й тепер буде виснажувати козаче господарство, як виснажувала його раніш за царів, але без компенсати землею».