Поки ж що мусімо зконстатувати, що, поперше, справу примирення інтересів козацтва й некорінних іногородніх на ґрунті земельних відносин не далося розрішити Кубанській Краєвій Раді; по-друге, радянською владою її не тільки не залагоджено, але навпаки ще більше ускладнено. Розрішення її лишається ділом будучини, хотіли б надіятися, не такої далекої.
Саме ця справа — примирення інтересів козаків і іногородніх — і була головною метою Кубанського Уряду, що був обраний Законодавчою Радою в листопаді 1917 р. вперше, як Уряд Краєвий, а не Військовий (козачий). Перша спроба в листопаді 1917 р. договоритися з представниками іногородніх з приводу поповнення Уряду членами від іногородніх скінчилася невдало. Краєвий Уряд, поки-що в складі представників від козаків і горців та одного іногороднього (Ф. С. Леонтович), скликав на грудень Краєву (велику) Раду із представників од козаків, горців, мійського населення і корінних селян та окремо — З'їзд іногородніх; разом з'їхалося більш як 1.000 депутатів. На спільних засіданнях Ради й З'їзду в кінці грудня було нарешті досягнено угоди.
Цією угодою некорінним іногороднім було визнане право громадянства з єдиним обмеженням: активне виборче право надавалося всім тим іногороднім, хто замешкував на теренах Кубані не менш, як два роки. Отже цим коротким терміном — цензом осілости — обмовлено було право набуття повного кубанського горожанства для прийшлого елементу; по-за цим правом могло залишитися (крім підданців инших, помимо Росії, держав) якихось 5–7% із загального числа, іногородніх — недавніх пересельців.
В наслідок цієї ж угоди було обрано з числа членів Краєвої Ради й З'їзду Законодавчу (малу) Раду, в складі 100 членів, на парітетних для козаків і іногородніх засадах: 46 депутатів від козаків, 46 — від іногородніх; окремо від горців 8 депутатів. Законодавча Рада, зібравшись 10 січня 1918 р. на звичайну сесію, обрала новий уряд в складі 5 козачих представників, 5 иногородніх і 1 від горців[1].
- ↑ Згідно першій Кубанській конституції, ухваленій Військовою Радою у вересні 1917 р., члени Краєвого Уряду вибиралися Законодавчою Радою кождий зокрема. Це є дуже комплікований і затяжний спосіб формування уряду, бо з приводу кождої кандидатури в Раді счинявся бій, робилися мотивовані й немотивовані «отводи» кандидатів і т. под. Голова Уряду, обраний в першу чергу, не знав, з ким йому прийдеться працювати; вплив Голови уряду при складанні в цей спосіб «його кабінету» значно обмежувався, дякуючи тому, що кандидатів виставляли три основні групи Ради — козаки, іногородні й горці — й кожда з них за всяку ціну хотіла бачити свого кандидата в Уряді. Після того, як Голова Уряду давав свою згоду на кандидата даної групи, другі групи иноді не пропускали цього кандидата, загрожуючи насипати йому чорняків. Групі приходилося шукати нових кандидатів, а голові уряду — мириться з кандидатами, може, з його точки погляду й не зовсім бажаними в уряді. Ми знаємо тільки одну конституцію, яка подібно до Кубанської, встановила такий саме спосіб формування уряду, це — Пруська конституція 1919 р.; здається, що й там буває багато клопотів, доки дійде до утворення уряду. Кубанська конституція 1918 р. змінила цей порядок, встановивши представлення Раді головою уряду, призначеним отаманом (президентом), цілого списку членів правительства, а діло Ради було дати своє довірря цілому правительству, чи в тім відмовити.
