«мабуть ні в одному закутку України російський уряд не дбав так уперто і так старанно про обмосковлення українського населення, як це робив він на Кубані. Та може через це нігде уряд і немав більшого успіху в своїх заходах, як тут; хоч це обмосковлення посувалося й не дуже хутко» (стор. 45).
Знаємо про існування невеликих українських осередків–громад і в Чорноморській губернії, особливо в Новоросійську, але ця губерня по сути є частиною Кубанщини. А от вже про Ставропільщину, де, за п. Сулятицьким, ніби-то 80% населення українського, нам не траплялося чути цього; не чували й про Терщину, хоч і знаємо, що там пробували де-який час старі й видатні українці, як от Л. Р. Кобилянський і П. Капельгородський.
Отже цією національною несвідомістю й пояснюєтся підкреслений п. Сулятицьким дивний факт, що на 500 (вірніще на 600) депутатів Кубанської Краєвої Ради свідомих українців було тільки де-кілька душ. Але й ці де-кілька душ в перші місяці революції 1917 р. роздобули від Кубанського Військового Уряду асіґновку на влаштовання в Катеринодарі перших українських учительських курсів, у вересні 1917 р. домоглися постанови Кубанської Військової Ради (с.-т. виключно козачої) про українізацію шкіл в станицях з українським населенням, а в 1919 р. через шкільну комісію законодавчої Ради й Уряд — українізації учительскої семинарії в станиці Полтавській.
Але вже цілком дивним є той факт, що серед цих де-кількох свідомих українців депутатів Краєвої Ради не було ні одного іногороднього. Не було свідомих українців, принаймні про них не було чути, ні серед 500 членів З'їзду іногороднього населення, ні серед 46 іногородніх членів Законодавчої Ради, вибраних на парітетних засадах з козаками в грудні 1917 р. Розуміється їх не було і в коаліційнім козаче-іногородне-горським уряді 1918 р.; мало того, іногородні члени законодавчої Ради не пропустили до складу цього уряду ні одного, крім голови уряду, козака-українця[1]. Ця частина населення (іногородні), яку б, за п. Івасюком, майже всю «можна вважати за українців», а по словам п. Сулятицького — «більшість її складалася з переселенців з України», а ми до того додамо ще — з переселенців тільки недавно звідти виемігровавших, ця частина немов би свідомо не вибирала на депутатів Ради свідомих українців–іногородніх, посилаючи заступати свої інтереси великоросів.
Взагаліж іногороднє українське населення Кубані на протязі тяжкої, нещадної боротьби, що вела Кубань проти єдинонеділимців-большовиків і небольшовиків, та коли Кубань стремила до союзу з Україною, Грузією, Горською Республикою й иншими державами пореволюційного походження, не виставило ні одного більш-менш видатного політичного
- ↑ П. Сулятицький, подаючи відомости про утворення двох «урядів Л. Бича», многозначно підкреслює, що «ні в тому ні в другому уряді, як що не рахувати самого голови, свідомого українця не було» (стор. 121). Чому їх не було в другому коаліційному уряді пояснено вгорі — не пропускали свідомих українців іногородні. А про перший уряд п. Сулятицький пише просто неправду, бо там були українці — Ст. Манжула, бувший раніш представником Кубанської Української Національної Ради в Громадському Комітеті, та К. Бардиж.
