національного усвідомлення чи на перший план виступить момент національний, який відсуне зовсім на другорядне місце змагання до своєї окремішньої самостійности, зараз годі гадати. Але, як би події надалі не розгорнулися, основною вимогою є це, щоби українська людність Кубанщини, Ставропольщини й частини Терщини нарешті усвідомила себе національно, щоби надалі вона не лишалася аморфною, національно байдужою й тому для національно-державного будівництва малоцінною масою. Але процес цей затяжний, його вистачить, може, не на одно покоління.
Багато ще де-чого роскидано по книзі «історика» Сулятицького такого, що або не відповідає правді або чому дається інтерпретація, позбавлена логіки. Для ілюстрації останнього досить було б розібрати дивний з точки погляду звичайної логіки юридичний аналіз військового договору кубанців з ген. Корніловим, або палке обстоювання фантастичного проєкту самостійної Доно-Кавказької Держави, із-за кордонів якої кубанцям, разом з донцями, треба було б воювати з Грузією — за Сухум і Закатали, з Україною — за Донеччину й землі по р. Кальміус, з Московщиною — за землі по Саратів і Вороніж; та, мабуть, і горців треба було б під цю «Державу» підбивати, бо ініціятори її — кн. Тундутов і ген. Краснов — мріяли про піднесення цього чималого кусника в дарунок «Двохголовому Орлу». Доводи за цей договір уявляють з себе чудесний зразок того, як людина може мислити до гори ногами.
Та й взагалі майже кожна сторінка цього «історичного» твору подає привід для здивовання, иноді ж викликає веселий настрій своїми несподіваними висновками і наївністю. Але гадаємо, що вистачить вже й сказаного раніш, бо на дальший розбор нема вже ні місця, ні часу, ні охоти. Тільки скажимо на кінці, що назва «Нариси з історії революції на Кубані» до цієї праці, на наш погляд, зовсім не підходить. Правильніше було б назвати її «Памфлет з приводу революції на Кубані» або «Кубань у кривому зеркалі».
