інтереси тих, хто найбільше може дати церкві — интереси «праведних» багатіїв.
І нарешті — участь церковників у громадському життю при таких обставинах — означає тільки те, що через церкву, кляса, яка в ній панує, забіратиме вплив і на громадське життя, добіратиметься до політичної влади. Це ми бачили на Україні в часи козаччини, коли церковні брацтва були тільки приступкою для української шляхти й міських дуків, ставши на яку, вони злізли на шию трудящому народові. Сучасна ж «автокефальна церква» — теж тільки приступочка, що з її допомогою пнеться до політичної влади куркуль і спекулянт-крамар — зародки нового українського панства й буржуазії. Недурно ж найбільш ретельним проповідником Української автокефальної церкви є петлюривський «міністр» Огієнко що за кордоном боронить інтереси українського куркуля. Не дурно вся куркуляча й буржуазна українська інтелігенція, що по сути ні в якого бога не вірить — зараз табунами записується в автокефальні попи та д'яки, під виглядом організації церкви, намагаючись підготувати грунт для боротьби української буржуазіі за владу над робітниками и селянами.
