на людині, перемогав доброго, робив людині лихо — і треба було того дужого недоброго просити, чимся змилостивлювати, щоб він подобрішав.
Так кожне явище: — вдача на ловах, врожай, народини дитини, тепло, холод, смерть, голод, хороба — геть чисто все пояснювалося тим, що десь невидимо істнує щось. Це «щось» — бог, таємна всемогутня сила, добро и лихо посилає людині, роспоряджається усім і в першу чергу самою людиною.
Так темна людина, бажаючи пояснити собі те що навколо неі й з нею діялося, утворила бога. Так з'явилася віра в бога.
Все залежало від того бога (чи богів). І щоби здобувати його ласку, людина приносила йому в жертву найкраще що мала. Прикрашувала деревляні й камінні потвори, що з'ображували бога, найкращим убраням, найціннішими річами, мазала іх губи салом, клала ім найсмачніщоі іжи, навіть приносила ім в жертву людей — полонених, рабів, родичів, забиваючи іх перед своім богом.
Коли людині щастило — вона йшла до бога, співала йому хвалу, танцювала й показувала свою радість і вдячність. Коли приходило лихо — знову вона йшла до бога: тужила, голосила, або ж танцями й співами намагалася заглушити горе й показати богові, що вона покірна його волі.
Сам бог — мовчав, нічого не міг сказати людині. Але знаходилися люде, що, гострим розумов усе помічаючи, вивчаючи явища природи й передаючи одне одному своі знання — вміли наперед вгадати, коли буде дощ, коли тепло, коли врожай, коли недорід, коли вдалі лови, коли невдалі. Ці люде бралися проголошувати волю бога і почитувалися, як божі заступники, посланники на землі. Вони вигадували і навчали, як саме треба молитися богові, хвалити його, чи його просити. За се — споживали принесене в жертву
