Ця сторінка вичитана
VII.
- I.
Пожовкле листячко шумить, шелеще,
На срібне плесо кане, колибаєсь,
А легіт гонять легкі хвильки, плеще,
І з шумом листя шепіт хвиль мішаєсь.
А з шуму листя, що золотом кане,
З тихої скарги квіточки, що вяне,
Встає в моїй душі давно забута
Мельодія осінньої години,
Снуєсь сумна, як спомин мами нута,
Встають тужні як плюскіт Лєти тіни.
І кругом мене в хороводі вються,
Руками й зором душу оплітають
І знов в простір за зефіром несуться
І тихо в далі гинуть, пропадають…
Здаєсь, пішли усі вже… А одначе
Щось серцю шепче: Ні, ще хтось прилине,
А божевільне серце в грудях плаче
І в невимовних болях тихне, стине…
Ге—ей! У грудях пустка!… Ані болю,
Ні жалю, ні бажань, ні сподівання…
