Ця сторінка вичитана
… Як вітер гонить по стренистім полі
І виграє сумний псалом конання,
І знудивши собі пусту розмову
З племямщо згине завтра, як не нині,
Закочує поли плаща і знову
Тікає ген в гору за хмари сині, —
На полі пустка остається темна,
Що в серце вється лютою змією,
Бездонна мов блакить небес таємна,
Важка мов проклін божий над землею…
