Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


До дна

 Я витесав поему з срібла,
 поема, мов ялиця.
 Весна спинилась і приблідла,
 мов з дива молодиця.

 Співай, сокире, теслі безум,
 розтісуй пісню знову!
 Углиб, до дна співуче лезо
 встромляю в корінь слова.

20. січня 1935.

Мій цех

 В мойому цеху теслів і мистців
 пянливі таємниці, зваби і омани.
 Перо і пензель тремтячи в руці
 проколюють думок метелики весняні.

 Співна сокира й гостре долото
 формують глину слів і дерево музики.
 Цей світ — хмільної пісні полотно,
 мистцеві замалий — для теслі завеликий.

20. січня 1935.

22