Цю сторінку схвалено
ХЛІБ НАСУЩНИЙ
У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,
у надро слова і у надро сонця!
В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,
роздерти вглиб свідомости запону,
аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.
Лілеї сну помявши, плахта куряв
звилась у трубку з золотої бляхи.
У землю вбите полумяним цвяхом
розколює надвоє сонце обрій.
Мов карти, в кучерявій вітру торбі
мішаються блакитні краєвиди.
Проходять сонні люди, мов сновиди,
колишуться на линвах ясних ранків.
В тривожних радощах,
химерно й пянко
вгинається, мов блиски леза, мова.
До дна землі
й до дна цупкого слова
вдираюся завзято і уперто
і видираю в заздрісної смерти
пісні,
пяніння,
ночі й дні.
4. січня 1936.
25
