БИКИ Й БУКИ
Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави,
мов мрячні мури. Бють джерела зелені над пнями
і меду жовте полумя в бочках колод дірявих
рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.
Знов котить вітер ночі колесо з узгір'їв лисих
за беріг зір, де біліють тіней луки.
На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.
Земля погрожує злим зорям пястуками буків.
Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі.
Йде день. Дарма зоря в сестри калини просить крови
аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово,
на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі.
Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий,
спить тіла пень і душа в ньому, мов заснула ватра,
а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть,
коли багрова плахта сонця кров у них роз'ятрить.
28. травня 1936.
26
