Перейти до вмісту

Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

РУНО

 

Поїдемо удвоє по закляте руно.
З долоні вітру, що прощався з нами, грудка
погаслої зорі упала, мов дарунок.
Вперед! Сім миль кохання і остання смутку.

В завії образів поезія і буря.
Дороги стрічка звязана у сонця вузол.
Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв,
що дзвониш диском літ, струнка епічна музо!

Два коні з снігу й піни й дно кохання темне,
моє життя взяла ти в пальці, мов бальончик
і аж на пятій милі спочиватимемо
на лопуховім листі молодого сонця.

Лілеї з молока і співу над проваллям,
де кубляться й булькочуть сонні трясовини.
Ось восьма миля смутку і уста, що палять
хмільніше від зорі й коротше від хвилини.

8. січня 1936.

49