Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


До гордої рослини, цебто до себе самого.

Широкоплечі пні. Черва і червень.
З погаслих зір срібляве порохно
обсипує дубове листя. Дно
підземних рік. Тремтять рослинні первні.

Хмарин хустина на обличчі неба.
Співає сонно гимн гниття черва.
Заранній лук, мов соняшна брова.
Проміння кусні — світло тонкостебле.

Зелена башта — дуб стрільчастоверхий,
підвівшися із ночі чорних нар,
виполює черву й гниття пожар
зливає свіжим соком — бог упертий.

Мов мідь живу, наснажує рослини
електрика зеленої землі,
але і ти — рослино горда, що
співаєш це, не знаючи пощо,
колись, мов пень, подолана від тлі
покотишся землі на груди сині.

1. квітня 1936.

52