ПОСЛИ НОЧІ
Причалив човен сонця в пристань — у кубло на дубі
і кинув на прощання сім червоних весел.
Стовпи струнких топіль підперли небо. Мовкнуть губи.
Прийшли посли від ночі. Чи поїдеш, юний тесле?
Де соковиті грона зір плекає брат твій, — ідол
у винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих,
коли калина ввечорі засмаглюється блідо,
немов музики двері, відчинились світла кручі.
Підводиш очі — ягоди блакитні на безодні,
мов перший клинописець, списуєш закони ладу.
Палає срібний лій у каганцях зірок холодних
і змії, мов свічки зелені, світять воском яду.
Твій кінь, мов чорне полумя, мов вітер спійманий,
лиш гриви молоко спливає шиєю гнучкою
гребе ногою, як веслом й на зов шляхів далеких
ширяє ніздря. В нас серця, що вічно рвуться й двоять
і жовті квіти людські — мізки в черепах, як в глеках.
18. травня 1936.
51
