Ще може десь живе страшний іхтіосавр,
мерзотний рибогад, дракон сріблястолуский.
Медуз квітчають губки, мов холодний лавр,
фіялки моря — губки й мякуни — молюски.
Колишеться достойно сонний лев морський,
морів монарх, в слизькій короні з зірковітнів,
що рясно розцвітають в пущі водяній
в океанічні весни і підводні квітні.
Плавучий острів мяса — довга лава риб
знялась над звіроквітним, над губчастим гаєм.
Пророк, долонею спинивши літ вітрів,
в океанічній мові слово починає:
— »Це Той, що створює й винищує світи,
післав мене до вас, брати з дна вод, акули!«
Акули слухають, підводячи хребти,
мов луки випнуті в майбутнє і минуле.
— »Це Той, що гасить ночі й світить свічі днів,
моїми вас усіх благословить руками!«
З далеких Срібних Вод, мов хмара, окуні
пливуть, вдаряючи, як веслами, плавцями.
— »Це Той, що із долоні кидає вітри,
про вас теж памятає, створи ден жахливих!«
І краб за крабом, мов червоний, дужий гриб,
з безодні виростає й морщиться із дива.
— »Це Той, що сонце звільнює від ночі криг,
із перших світу днів піклується аж досі!«
Ось в безкрай лави, лави, лави осятрів,
за ними по кордони дальніх вод лососі.
— »Ви — гін сліпий! Помильна кожна з ваших мір,
бо тільки Він один, щоб мірять непомильно!«
Упала ясність, наче блиск з відкритих зір,
що навіть сом на сома споглядає пильно.
Коли на грудях моря розстелялась мла,
хвиль сонних перемови повторяли птахи.
Як ніч, слимак із мушлі місяця, повзла,
затихлу ліру сонця ніс дельфін на захід.
