Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


БАЛЯДА ПРО ПРОРОКА ЙОНУ

Апокриф



Мій прадід плив, бувало, на хребті кита,
три дні й три ночі проповідував глибинам.
Зелений велетень — вода тяжка й густа
пророка колихала, наче мати сина.

Біблійна, довга борода — з ебену стяг
являлась зорям сходу на букетах піни.
Долонь лілеї понад водами простяг,
благословляючи пливучих в даль дельфінів.

Три рази сонце й місяць. Добрий, вірний кит
з пророком плавав тихо, рівно, обережно.
На ложе дна прибої клались, як роки,
коли міняються, мов дня і ночі стежі.

Чи знаєш тьмяне царство — світ мільйона див,
зелено-чорну батьківщину восьминогів?
Бо навіть сон таких не дасть нам образів,
як ніч в правічному пожарі дна морського.

Хто викохав потворну постать цих істот?
Природи жарт жорстокий, марнотратний безум?
Бють глухо риби-молоти у штольні вод
і риби-пили крають водне сонце лезом.

Це друге сонце з дна — двійник того з-під хмар
і квола тінь його й повторення імлаве,
згубивши зміст червоний — життєтворний жар,
лежить в могилі водяній на хвилях — лавах.

Життя колиска перша тут, стихій кубло
(коли ще Дух Святий ширяв понад водою)
й могила повсякчасна; це туди зійшло
в щоденній самозгубі, самостраті сонце!

8