Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ШЛЮБ


За тло — блакить. В ній щиглі і клярнети.
Схилився явір над водою. Коні
і кругле сонце золотим браслетом
заплетене у кучері левконій.

І мох вогню, і вітру ясний галас,
і буря світла на води дзеркалах,
мов зламана веселка, що упала
на камінь і удвоє розламалась.

Левконій теплий шепіт. Дальній бубон
червоного майдану, де стрічаєм
ізнов на гривах куряв дні. О, люба,
браслетом сонця ранок нас вінчає.


ВЕСІННЯ НІЧ

}}


Настурцій ніч і ніч конвалій.
Пливе музика радієва.
В саду тривожний жду — ніч палить —
тебе, далека зоре, Єво!

Карузо ночі — тенор місяць
у скриньці радієвій кличе.
Для наших душ замало місця,
кохання вічна таємнице!

І для сердець замало світла,
землі замало і пяніння!
Вітри ранкові, наче мітли,
з стежок змітають ніч весінню.

19