Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ТРОЯНДИ


Пора троянд спізнилась, сестро,
так довго ждали, аж приходить.
На милі сонця, світла верстви
розміряно і землі й води.

Хоча це світло надто кволе,
хоч надто рано й сніг упертий,
ощадне сонце й зелень гола,
все ж день рясний на чар нестертий.

В крові з троянд умивши руки,
під горлиць воркування перше
ідем, далека, поміж буки,
зоря з зорею й серце з серцем.


ГВОЗДИКИ


Зелені сутінки. Гвоздики —
посли весни. Пяній докраю!
Який цей світ знов став великий!
Ізнов твої листи читаю.

Вгорі зелена яма світла,
ядро — гвоздика електрична.
Ні, ми до того ще не звикли,
що наша молодість не вічна.

Але колись до цього звикнем…
Та покищо свята омана —
ота дружба з життям не никне,
що нас, моя кохана,
помазує весни єлеєм.

20