Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ПІВОНІЇ


Червона молодість півоній.
Яка краса! Яке пяніння!
Візьми моє чоло в долоні
й оборони, моя весіння!

Бо переслідує крізь морок,
ще крок, ще крок, мене поцілить
мій друг найкращий і мій ворог
найзавзятіший, Боже милий!

Надхнення темне, музо вічна!
Бє ніч у тіней чорні дзвони.
На чорнім тлі, мов кров трагічна,
півоній молодість червона.


ТЮЛЬПАНИ


Червоне золото тюльпанів
на сірім сонці — таці з лика
і механічний сад мельодій,
де в чорних дисках спить музика.

Металю вязень — людський голос
засуджений в кружок порожній
і світу вязень — людське серце
цього збагнути неспроможне.

Крізь сірий шовк — безбарвя сіре
червоне золото тюльпанів.
Цвісти, горіти й проминати,
лишати все, йдучи в незнане!

21