Перейти до вмісту

Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ФІЯЛКИ


Фіялки й телефонна трубка
заворожливим сяйвом кличе
і місяць, мов червона губка
змиває попіл дня з обличчя.

Слимак з ебену, темна мушля
і вухо ночі — лійка чорна
і пахощі духмяні душать,
мов пальці на клярнеті горла.

З очей фіялок смутком кришиш
і пригортаєш, сестро рання!
Простягнуті долоні тиші
над нашим вічним проминанням.


ЧОМУ?


У ванні короп золотистий
плюскоче, наче з піни панна,
і в куряві рожевих іскор
кружляє веретеном ванна.

Мідниця ранку повна піни
із мила сонця. Миють хмари.
На сім ключів замкнулись сіни,
де ти в блакитному пожарі.

У ванні короп плеще з дива,
побачивши тебе — сон ясний.

Але чому ти нещаслива,
чому очей фіялки гаснуть?

22