Цю сторінку схвалено
ФІЯЛКИ
Фіялки й телефонна трубка
заворожливим сяйвом кличе
і місяць, мов червона губка
змиває попіл дня з обличчя.
Слимак з ебену, темна мушля
і вухо ночі — лійка чорна
і пахощі духмяні душать,
мов пальці на клярнеті горла.
З очей фіялок смутком кришиш
і пригортаєш, сестро рання!
Простягнуті долоні тиші
над нашим вічним проминанням.
ЧОМУ?
У ванні короп золотистий
плюскоче, наче з піни панна,
і в куряві рожевих іскор
кружляє веретеном ванна.
Мідниця ранку повна піни
із мила сонця. Миють хмари.
На сім ключів замкнулись сіни,
де ти в блакитному пожарі.
У ванні короп плеще з дива,
побачивши тебе — сон ясний.
Але чому ти нещаслива,
чому очей фіялки гаснуть?
22
