ЧАРГОРОД
або
як народжуються міти
Найблакитніше з всіх блакитних див — занебо,
що, як вогонь з-за мряки, світить з-поза ночі.
Хтонебудь зір до неба звів денебудь,
вгадай, чи сон, чи серце, чи воно шепоче!
Найблакитніша з всіх ночей блакитних — наша.
Хтонебудь та денебудь, хай зо мною кличе!
Ця пісня нас не зрадить — срібний чад і чаша,
я присягаю вірність перед зір обличчям.
Хто без зорі йде в світ — вже без зорі назавжди.
Ой, хто з життям не замирився — все самотній!
Зоря втинає срібні коси на могилі правди
і, наче темні грона, висять дні скорботні.
Мов піна на питві краси — гірке мистецтво
і муза, що в саду плекає левенята,
веде своїх обранців на хмільне купецтво,
щоб продали ночам, на що душа багата.
Питаєш, як оці зродились вірші — міти,
як муза мітотворна діє своїм впливом:
руїни царств червоних куряться до світла,
неземний царгород — Чар-город над заливом.
Тече дванадцять рік крізь соловїне місто,
в тонку пастушу флейту дме вітрів дозорець,
музики білий мур і стріл крилаті вісті,
достойний лев, слаба людина й вірні зорі.
33
