ПІСКИ
Пустині мідне озеро й кощаві скелі,
червоні і глухі рівнини летаргії.
Лілеї зір сходячих клоняться пустелі,
що грізно підіймає гриви суховіїв.
Порожня і дірява сонця шкаралуща,
що, наче скорпіон, само себе вбиває
жалом свого проміння й на червоних пущах
душа його крилата й звільнена від форми
ширяє в просторах, аж за зеленим краєм,
за муром ста ночей, що фосфорні та чорні,
спочине у вульканах сонних і погаслих.
Отут колиска бур поснулих в скельних яслах,
тут родяться вітри, що на сто крилах згодом
стяги червоних заграв хилять понад сходом.
Кубло орлів поразки вигнаних з прараю
квітчає лисий шпиль, де мідну ніч вітають
лілеї зір сходячих й ос грайливі перли
в тонкій, ледь-ледь помітній неба оболоні.
Піски плащем червоним на пустелі лоні
зірвалися до льоту, впали і завмерли.
І тільки вдумливі й премудрі іхневмони,
до вітру лір приклавши уші, чують дзвонів
підземних таємничий і далекий поклик.
Піски і зорі завирують крутежами
і скелі залопочуть, мов на вітрі щогли.
Пустиня, мов левиця, у півсні й півяві
грудьми ста бур зідхає й попіл червонавий,
мов хмари з сірки й крейди, вдихує просохла.
На бурунах піску качаються шакали,
їх очі, мов монети божевілля, впали
у гирла куряви і у безумства ями.
Це будяться міста прадавні під пісками.
34
