Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ХОРОВІД


Танцюють татуйовані дівчата на майдані мрії,
пісок палючий під стопою, мов смола червона, тане
і я з-перед ста сотень літ різьблю на бубні сонця танець,
лопочуть два кийки, мов крила птахи, що з похмілля мліє.


Прощальним співом спалахнувши, гасну, наче сонна хмара,
танки дівчат прикриє папороть, немов землі долоня.
Вертаються з узгірїв тиші дивні хороводи й клонять
обличчя з міді під букетами вечірнього пожару.


За берегами смутку, де лягла відвічна ніч зелена,
за сімома верхами
 й сімома морями,
 в край таємний
маєстатично сходять буйволи червоні на підземні
левади, де засяє їм умерле сонце — диск з ебену.

35