Цю сторінку схвалено
ЗАТЕРТІ СЛІДИ
Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт. Ляк, мов птах стоокий.
Одне на одному шарами сплять століття.
Джмелі — у вухах пальми золотаві кільця
і місяць, мов кораль на шиї бога Півдня,
на кучерях аґав браслети багрокрильців,
не урна в барв узорах — це високорівня.
Вперед! Фосфоризують непрохідні багна,
земля видихує люльками квітів запах
і фарбою цеглястою малює янгол
новий потопу плян на зорях, мов на мапах.
Я жив тут. В неоліті… може ще давніше…
Мої малюнки буйволів замазав місяць.
І фосфор ночі й оливо землі гнітуче,
що серцеві тяжать, та серця не помістять.
36
