Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ


Забривши у хащі, закутаний у вітер,
накритий небом і обмотаний піснями
лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом
і стигну і холону й твердну в білий камінь.


Рослинних рік підноситься зелена повінь,
годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем
і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.


Прокотяться, як лява, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми
і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джаґани в копальні.

37