Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ЗНАК ЛЕВА


Умерлих квітів царство — спить пустиня
в піску сорочці золото-червоній.
Малюк осот — рослинне чортовиння,
екстаза сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,
шорсткий бурян нараз кущем горючим.
Немов кущі розхилені рукою,
розхиляться бездонні віри кручі.

І бачиш вічність — небо опалеве
і шум червоних полумя потоків.
З-за гір століть веде сузіря Лева,
цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,
його вінчають лаври бурі сині
і грім, мов підпис золотий у книзі,
триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі левів
написаній вітрами з-під Синаю,
з узбіч гори, що шпиль пісків парчевий
вінками Божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!
Без тебе я порожній посуд форми.
Ввесь день над віщим джерелом на варті,
а ніч, мов біблія червона й чорна.

5