Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ДАНИЇЛ У ЯМІ ЛЕВІВ



Пропахчене, духотне чорне золото ночей пустині,
просвітлене пурпурою, розбарвлене у сіть мозаїк.
Це підшивка червона під кожухом ночі. Морок синій
на піч землі навбач погаслу, хоч іще жарку, сідає.


Готуються до льоту надми піскові, мов хмари птаства,
що сіло на спочинок і ось-ось відлине в безмір вільний.
Акорди на акордах,
 тераси на терасах,
 кола в колах,
 сяють дальні царства,
іржуть сарданапалі до в розпусті терзаних невільниць.


Палюча ніч пророків. Кануть литі з золота хвилини.
Долоні пальм покірних до плеяд звелись в журливій просьбі,
щоб їх не мучив вічний вітру поспіх.
 З заворіття кличе
на суд перед сумлінням зір монарший рев царя пустині.


Самум музики дме в уста пустелі. Мряк палата біла.
Акорд в акорд,
 удар в удар,
 зоря об зорю,
 світла хвилі
з пурпури хмар, порубана в сто тонів гама, вітру крила.
З печери, з-поміж левів лине в безвість голос Даниїла:


— »Пресвітлий, Праєдиний, що мене — рослину ялову
в саду життя величнім посадив і грієш сонцем ласки!

6