Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Книга Лева (1936).djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Вирують вулиці — скажені каруселі
і юшка олива в котлах димучих площ
булькоче і кипить, немов смола пекельна,
завернутий
 з землі у небо
 смаглий дощ.

Коли стає густа заслона мряки тонша,
мов нетлі, виринають постаті з димів
і виплюті з землі угору кусні сонця
вплітаються
 у дальній
 клекіт
 літаків.

Принишкли, наче листя, люди занімілі,
мов клин, в куль тьму впоровся навіжений марш,
аж площі закрутилися,
 зірвались,
 полетіли
у небо!
 Бачиш:
 наші йдуть,
 це
 прапор наш!

61