Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Баляда про блакитну смерть

 Примарні камяниці і коші подвір'їв,
 мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи.
 Провалля ночі, що його ніхто не зміряв
 і смуток темних брам і цвілі млосний подих.

 Зімятий і заляпаний паперу клаптик,
 коротка, проста записка: „ніхто не винен,
 злочинця не шукати"! Йде у тихих лаптях,
 мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.

 З розкритих проводів букетом синя пара,
 із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
 Зза шахви, що в півсні принишкла з ляку марить,
 приАларме сольо на клярнеті смутку, чуєш?

 Палає струм блакитний, мов душа в надхненні
 і шепіт божевілля два серця колише
 зпід дна сзідомости;
 І ніч у вир шалений!
 І синім квіттям газ в подертий килим тиші!

 На ліжко човен розкоші й нудьги кохання
 сідає миша місячна — цинічна й куца
 і тіло з тілом тісно сплетені в останнє
 в неситих скорчах болю й насолоди вються.

 Похилений над ними синій янгол газу
 вінчає їх вогнем блакитним, наче міртом
 і душі, а/ов лілеї, кидає в екстазу,
 аж спаляться, немов останні краплі спірту.

24. грудня 1935.

13