Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ДНО ТИШІ


Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта,
природи дно — дно таємниці й неба синє лоно
лящить у вухах сон — зімята та подерта плахта
і дзвонить в темряві співуче серце телефону.

Так будиться хаос забутий літ дитячих світу,
зпоза свідомости запони дивиться прадавнє,
мов озеро, чарує в сріблі саля й синім квітом
проломаний удвоє місяць на долівці вяне.

І темне місячне ядро з твердої шкаралущі
вилускують долоні тиші, що усе загорнуть.
Дівчат кирпатий янгол рає й час статуї кришить
лиш труби мегафонів сяють, мов тюльпани чорні.

4. січня 1936.

14