Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Дно тиші

 Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта,
 природи дно — дно таємниці й неба синє лоно
 лящить у вухах сон — зімята та подерта плахта
 і дзвонить в темряві співуче серце телефону.

 Так будиться хаос забутий літ дитячих світу,
 зпоза свідомости запони дивиться прадавнє,
 мов озеро, чарує в сріблі саля й синім квітом
 проломаний удвоє місяць на долівці вяне.

 І темне місячне ядро з твердої шкаралущі
 вилускують долоні тиші, що усе загорнуть.
 Дівчат кирпатий янгол рає й час статуї кришить
 лиш труби мегафонів сяють, мов тюльпани чорні.

4. січня 1936.

14