Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Кінець світу

 Мов бура плахта, хмара круків
 сідає на дахах бриластих,
 і місяць звівши сині руки,
 немов пророк, став місто клясти.

 За всі гріхи і всі провини,
 за малість, зрадність і підлоту
 за злочини, що повне ними
 кубло презирства і голоти.

 Тоді розпутники і гарпаґони
 покутних псальмів заспівали
 і калібани били в дзвони
 й гетери, мов кобили, ржали.

 Мерзенні, сороміцькі, мертві
 люїзи з ліжок виходили
 й сарданапалів гордих жертви
 червоні язики гострили.

 Мов стріл дванадцять з неба пращі
 вітрів дванадцять шле до долу
 й Земля розкрила здорів пащі
 й розбите в кусні сонця коло.

 Гремить підземний лоскіт здаля,
 вдаряє в мури буря дзвонів
 і місто котиться в провалля
 під лопіт крил і мегафонів.

4. січня 1936.

15