Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


КІНЕЦЬ СВІТУ


Мов бура плахта, хмара круків
сідає на дахах бриластих,
і місяць звівши сині руки,
немов пророк, став місто клясти.

За всі гріхи і всі провини,
за малість, зрадність і підлоту
за злочини, що повне ними
кубло презирства і голоти.

Тоді розпутники і гарпаґони
покутних псальмів заспівали
і калібани били в дзвони
й гетери, мов кобили, ржали.

Мерзенні, сороміцькі, мертві
люїзи з ліжок виходили
й сарданапалів гордих жертви
червоні язики гострили.

Мов стріл дванадцять з неба пращі
вітрів дванадцять шле до долу
й Земля розкрила здорів пащі
й розбите в кусні сонця коло.

Гремить підземний лоскіт здаля,
вдаряє в мури буря дзвонів
і місто котиться в провалля
під лопіт крил і меґафонів.

4. січня 1936.

15