Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.
Бурян дахів, співуче зілля, мідний кущ — антени.
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки лямп повзуть по меблях і по стінах,
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.
Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,
старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостації надхненний спікер накладає
на ночі грамофон холодний місяця кружок.
