Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


СУРМИ ОСТАННЬОГО ДНЯ


Стоповерхові камяниці сплять, немов потомлені звірята,
географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.

Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,
купці й роздягнені дівчата, вязні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме мелянхолійно в труби і вальторні,
коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.

Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,
примарні папороті, ґрифи і затоплені комети й дзвони.
— О, пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?

1. травня 1936.

18