Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Ротації. (1938).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Сурми останнього дня

 Стоповерхові камяниці сплять, немов потомлені звірята,
 географи малюють зорі крейдою на неба малі,
 в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий
 і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.

 Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,
 купці й роздягнені дівчата, вязні в тюрмах і поети.
 Оркестра полісменів дме мелянхолійно в труби і вальторні,
 коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.

 Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
 в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,
 примарні папороті, ґрифи і затоплені комети й дзвони.
 — О, пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?

1. травня 1936.

18