Богдан Остап’юк
Після нещасного бою під Полтавою 1709 р. почалася трагічна і сумна доба в історії нашого народу. Здавалося, що збройний виступ гетьмана Мазепи проти відвічного ворога — Москви, який закінчився невдачею, зупинить назавжди спроби нашого народу відновити самостійну, незалежну державу Україну. Але, на щастя, в душі народу жевріла віра у краще майбутнє, у здобуття волі та незалежности. Цю віру в народі закріпив своїми могутніми закликами Шевченко: ’’Вставайте, кайдани порвіте і вражою, злою кров’ю волю окропіте”. ’’Борітеся, поборете, вам Бог помагає, за вас сила, за вас воля і правда святая”. І та довгождана пора надійшла, коли в 1914 р. вибухла Перша світова війна між Австрією і Росією. Безсмертні слова Шевченка запалали вогнями у серцях наших славних добровольців — УСС-ів і пірвали їх до бою проти Москви.
До бою станула сотня Василя Дідушка. Цей бій відбувся 27 і 28 вересня 1914 р. у рідних Карпатах, біля бойківських містечок Сянки і Вижнє Верецьке. У старих, чужих гонведських уніформах з такими ж старими, музейними однобійними рушницями Верндля станули вони до бою з добре озброєними царськими військами. Сотня не мала жадного військового спорядження: не мала наплечників, не було санітарів, ані лікарів, ані польової кухні. Не зважаючи на таке погане спорядження, у сотні панував дух боротьби за волю.
До сотні Дідушка належали в більшості студенти і середньошкільники, члени стрілецьких і пластових організацій. Третя чота зазнала великих втрат, було 8 убитих і 17 ранених. До перших поляглих у бою належав тернопілець Іван Вацик,
