коваля Опановича при вул. Микулинецькій, що мав свою кузню біля залізничого моста. На вул. Ленартовича’жив кушнір Бекесевич, який підбивав хутра нашим міщанам.
Загальновідомий був Онуферко на вул. Липовій, який, неначе справжній ветлікар, лікував та рятував худобу. На вул. Дороша запам’ятав я собі старого Гринкевича, батька обох учителів і адвоката Осипа Гринкевича. Старий Гринкевич був добрим теслею-боднаром. Всі любили його за веселу жартівливу вдачу, властиву усім Гринкевичам. Мали ми в Тернополі друкарню, власником якої був знаменитий фахівець Салевич. У його друкарні друкувався ”Подільський Голос”, що його видавав д-р Степан Баран, друкувалися книжки ”Подільської Бібліотеки” та інші літературні видання. На жаль, прізвища інших ремісників та фахівців не залишилися у моїй пам’яті.
Не той Тернопіль сьогодні, зовсім не подібний до того, який ми залишили 40 років тому. Докорінно змінилося не лише його обличчя, але, що важливіше, його населення. До нововідбудованого міста прибуло багато московських зайд із східніх областей України і з Росії, які поселилися у нових кам’яницях і захопили кращі посади у міській та обласній адміністрації. Небагато залишилося нащадків тернопільських ”славетних міщан”, як їх залюбки називав о. кан. Громницький. Багатьох вивезли більшовики на заслання, а ті, що залишилися в живих, у злиднях доживають свій вік. Насильно введена колгоспна невільнича система відібрала їм найдорожчий скарб — землю, яка від віків до них належала і на якій вони так важко працювали.
Нехай цих кілька рядків моєї скромної спроби накреслити кілька картин з життя і праці наших міщан будуть квіткою на їхні могили на Рідній Землі і в далекому Сибірі. А для нас, тих, що були свідками славної минувшини, і для тих усіх, яких доля розкинула по всьому світі — нехай залишаться незабутнім спогадом.
___________
Стаття була друкована у ”Свободі” чч. 63-68, від 3 до 10 квітня 1958 р. і в першому томі ”Шляхами Золотого Поділля”, ст. 99-118 в 1980 р. Остання редакція дещо змінена і скорочена.