Пишучи спогади про ’’Тернопільські Театральні Вечори” — малим хлопцем я мав змогу оглядати майже всі вистави цього ансамблю — і тепер користаючи з джерельних матеріялів про цей театр, хочу насвітлити його прекрасний розвиток в умовах російської окупації та ролю, яку він відіграв у культурному і політичному житті Тернополя. При цьому нехай ці рядки будуть скромною згадкою про мого дядька Януарія Бортника, актора, режисера ’’Березолю”, який разом з товаришами з тернопільської гімназії Теофілем Демчуком, Мар’яном Крушельницьким, Володимиром Калином, Севастіяном Зубрицьким ставив свої перші кроки на сцені ’’Тернопільських Театральних Вечорів” 67 років тому.
У той час, коли москалі з великими втратами здобули в 1915 р. твердиню Перемишля, вони вже менше форсували масами війська і під напором австрійської контрофензиви відступали на нові позиції, почалась стабілізація фронту. Лінія фронту проходила у той час Серетом, Стрипою та Золотою Липою. Обидві воюючі сторони будували окопи-землянки і не раз місяцями, а то й цілий рік, як це було під Озірною, не рухалися з місця... Каже латинська приповідка ’’Інтер арма сілент музе” (”в часі війни мовчать музи”), але у нас було навпаки. Серед гуку гармат та клекоту скорострілів творилась стрілецька епопея, постали прекрасні пісні наших славних УСС-ів.
Тернопіль зайняли москалі зараз у перших днях війни в серпні 1914 р. Багато мешканців нашого міста забрала австрійська влада до війська, включно з ’’резервістами”, з яких створено ’’Ляндштурм”. Залишилося трохи молоді-студентів, які були тоді ще замолоді до служби у війську або яких з браку місця не прийняли до Легіону УСС-ів у Львові. Лесь Курбас, актор театру ’’Української Бесіди” у Львові”, що перебував у той час у своїх батьків у Старому Скалаті, переїхав жити до Тернополя і саме з цих залишенців-студентів і декількох про-
