Присвячую пам’яті мого близького свояка
о. Івана (чернече ім’я Яким) Сеньківського
ЧСВВ, безстрашного проповідника, замученого більшовиками в Дрогобичі
1941 р.
”Гаї ви, Гаї славні-пишні,
В блакитну задивлену вись!
Чи ваші черемхи і вишні
Ще пахнуть тепер, як колись?
Чи звечора ще на калині
Щебечуть дзвінкі солов’ї?
Чи ви ще ті самі і нині,
Обсипані цвітом Гаї!”
(Р. Завадович: ”Дорошівський Парафіянин”
— поема-спогад, Чікаґо 1958)
З північно-східньої, південної та південно-західньої сторони по залізничий шлях і ріку Серет оточують Тернопіль урожайні поля. З північно-західньої сторони, від львівського шляху по село Біла обливає місто великий став. За полями на схід і південь від міста росли ліси-чагарі і загайки, такі як Гаї Ходорівські, Гаї Малі, Гаї Щурові, Гаї Чумакові та інші. До більших гаїв-лісів належали Гаї Шляхтинецькі, Гаї Великі та ліси Петриківський (Чорний Ліс) і Берегівський.
Завдяки своєму положенню та найближчому віддаленню від міста Гаї Великі були найбільш улюбленим місцем прогулянок, дозвілля та відпочинку міського населення, зокрема українського. При цьому варто підкреслити оригінальність Гаїв у тому, що це була комбінація спарвжнього лісу з селом, щось на подобу американських міст-парків. В цьому скривався особливий чар тієї місцевости. Гаї завжди були невід’ємною
