частиною Тернополя. Лише полська адміністрація створила з Гаїв окрему громаду, назначуючи війтом поляка з уваги на український характер населення (100%). Тернопільські поля займали дуже великий простір 50 квадратних кілометрів, а на схід тягнулися поля аж до села Русанівка. Деякі міщани жили у своїх хуторах-гаях, і від них залишилися назви цих гаїв.
Гаївчани уважали себе тернопільськими міщанами, з якими були споріднені мішаними подружжями. Вони продавали в місті на базарі свої молочні продукти, городину, садовину. Діти гаївчан ходили до тернопільської гімназії та інших міських шкіл. З рядів гаївської молоді вийшло багато священиків, учителів, кооператорів та громадських працівників. Гаї мали гурток ’’Рідної Школи”, читальню ’’Просвіти”, яку називали ’’Міщанським Братством”, театральний гурток, добрий хор тощо.
Багато доріг, стежок вело з міста до Гаїв. Продовженням вул. кн. К. Острозького була вулиця Гаєва, з якої починався гаївський шлях — ’’гостинець”. Приємно було йти до Гаїв насипом обабіч залізничого шляху до Підволочиськ. Та мабуть найближче до Гаїв було польовою дорогою, що вела наліво від микулинецького шляху, зараз за мостом над залізницею до Березовиці. Обабіч тієї дороги, місцями досить глибокої, бігли стежки. Ідучи стежкою вліті, перед жнивами, ви любувалися житами та пшеницями, що достигали, заквітчані червоними маками, білими романами та синіми волошками. Колосся збіжжя під подувом легкого вітру коливалося, неначе морські хвилі. Не раз бувало, перед вами пострибав дорогою сірий заєць, або на зустріч виходила з жита сім’я хом’яків, вітаючи вас гавканням... Понад головою з шумом пролітала перепелиця, а відвічний мешканець полів жайворон, підлітаючи все вище та вище вгору, співав свою пісню Творцеві. Він, здавалося, зависав у повітрі, щоб за хвилину стрімголов злетіти на землю і сховатися у збіжжі.
Радісно та весело було йти тією стежкою. Не відчуваючи втоми, ви опинилися нараз на горбі, звідкіля було вже видно верхів’я,д:ерев. Ще пів кілометра вниз, біля хутора Василя Дідуха, і вже в Гаях, у першому скраю лісі, що був власністю автора щих рядків. На галявах, зрубах, при лісових дорогах виринали з зелені чепурні хати гаївчан, оточені садами, городами, пасіками..
