кву внутрі, ламали образи і престоли, зривали підлогу паркетову. Ученики з російської школи, що стоїть біля церкви цілу осінь як виходили на перерву кидали каміннями до вікон. Др церкви заходили зі своєю потребою, так що в церкві багато наробили і поналивали. В той час здіймали бляху з захристії і бічних бань, електрично бурували діри в стінах і закладали міни. 18 жовтня в годині 5-ій після обіду вісім разів вибухали міни в церкві і церква не завалилася. Після того як вже церква була на пів зруйнована, пирйшли якісь два панки з апаратом і робили знимки з зовні і внутрі так, щоб колись як нас не стане, доказувати світові, що церка, дзвіниця і каплиця були вже старі і зруйновані війною і треба було розвалити. Ті самі ученики кидали камінням до розп’ятого Спасителя, що висить біля церкви на дубовому хресті, зроблений з синього каміння величиною чоловіка.
Цілий день в неділю 18 листопада 1962 р. і цілу ніч з неділі на понеділок світили в церкві, бурували діри і закладали міни, а в понеділок рано, ще було темно, 19 листопада 1962 р. в годині 7.30 при помочі війська і поліції електрично підмінували. Військо мінувало, а поліцаї не допускали людей близько церкви, люди плакали, навіть і природа заплакала, співчуваючи з людьми, бо через пів години по вибуху і зруйнуванню впав дощик. Поліцаї людей відганяли і говорили: ’’полетєла ваша церква в козмос”, а якийсь старшина сказав: ’’уже дєло здєлано”. Скоро після розвалення церкви, після сильного вибуху люди з цілого міста і з околиць приходили і приїзджали, щоби на власні очі побачити ту велику кривду, яку нам заподіяли. Навіть ті люди, котрі родилися далеко поза межами Тернополя жалували і говорили, що не мали права руйнувати такої старої історичної пам’ятки. Перед тим, як мали мінувати церкву в неділю 18 листопада пізно вночі підвезли недалеко церкви два великі ескаватори, щоби грузити груз на самокиди і з пожарної сторожі авто з водою в разі пожару в приватних домах, що стоять біля церкви. А від сильного вибуху в домах біля церкви майже всі вікна були повибивані. Після зруйнування церкви зачали скоро днями і ночами розбивати бані і вивозити автами груз на церковний город, на Кулицького сіножать, на Яримовича подвір’я, де попало, щоби близше і скорше спрятатись з такою нечесною, варварською роботою.
Я стояв біля церкви, а до мене підійшов начальник відділу кадрів автоколони прізвищем Гусей Сергій Володимиро-
