люїдорів жінці мого стану мені, що саме напередодні відреклася ста луїдорів!“
— „Про яке це „напередодні“ ви кажете, пані?“
— „Ну, напередодні того дня, пане, коли…“
— „Напередодні того дня, коли ви „ніколи нічого не чули про ці п'ятнадцять люїдорів“, чи не так?“
Одночасно, Бомарше щастить відрочити виконання судового вироку в справі про борги Парі-Дюверне; але ці дрібні успіхи сами за себе не можуть його врятувати — і він удається до нового способу самооборони — до публіцистики.
У вересні 1773 року Бомарше випускає в світ і поширює серед паризької інтеліґенції першу свою брошуру, що стосується процесу — гострий памфлет на подружжя Ґоезманів; за нею йдуть, того ж таки року, друга і третя, спрямовані переважно проти кривоприсяжних свідків Ґоезмана. Ці памфлети склали, як кажуть, епоху в історії французької публіцистики. Правда, ця форма впливу на суспільну думку в судових справах сама по собі зовсім не була нова за царювання Людовіка XV; зокрема, Вольтер нераз уживав її у своїй боротьбі з релігійним фанатизмом французьких судів. Нове було те, що Бомарше вжив її з приводу приватного процесу, позбавленого хоч би якого принципового або „філософського“ (як говорили в XVIII столітті) значення, і зробив це з такою майстерністю публіцистичного викладу, що одразу привернув до себе інтереси й симпатії широких мас паризької людности. Процес Бомарше-Ґоезман раптом набув характеру громадської сутички між колективним авторитетом парляменту, з одного боку, і особистим хистом одинака-публіциста, з другого. Бомарше, якому в даному разі немає чого втрачати, атакує своїх ворогів з гострістю і сміливістю, нечуваною доти в леґальній французькій пресі; він не милує ні громадського, ні приватного життя своїх ворогів, виказуючи, наприклад, темні сторони в родинній минувшині Ґоезмана. Нарешті, судова публіцистика Бомарше набуває і суто політичного значення: у своїх памфлетах (особливо в четвертому, що вийшов у лютому 1774 р.) він фактично дискредитує нові парляменти, що ними Людовік XV, за кілька років перед цим, замінив колишні, не досить покірні королівському абсолютизмові. Таким
