Зневірившись у леґальних способах юридичної боротьби з графом де-Ля-Бляшем, він наважився — за прикладом свого противника — удатись до способів нелеґальних: він підкуповує жінку доповідача своєї справи, судового радника Ґоезмана; але Ґоезман, котрий, мабуть, одержав від Ля-Бляша більше, робить у парляменті таку доповідь, що Бомарше програє процес якнайгірше: суд не тільки касує його позов до графа, але й присуджує його самого заплатити графові 56.000 ліврів „боргу“ плюс відсотки на цю суму від 1770 року, плюс судові витрати. Для Бомарше це — банкрутство.
По ухвалі присуду пані Ґоезман вертає Бомарше те, що воно від нього одержала — але не сповна: вона залишає собі 15 люїдорів (360 франків) „за клопіт“. Тоді Бомарше, розлючений зрадництвом судового радника та його дружини, зважується на дуже ризиковиту справу: він закладає на нього позов за зловмисний ошук; ті, і собі, починають протипозов за обмову. Ситуація дуже складна: навіть вигравши справу, Бомарше був би викритий в тому, що він дав хабаря судді; правда, він каже, з звичайною викрутністю, ніби він хотів купити не вирок Ґоезманів, а тільки приступ до його особи, для „приватної авдієнції“; але хіба ж суд може повірити йому на слово. Навпаки, проти позов за обмову має всі шанси на визнання, бо Бомарше може протиставити йому лише сумнівні усні свідчення від свідків — до того ж, суперечні, бо Ґоезман устиг залякати декотрих приятелів Бомарше, причетних до передачі хабаря пані Ґоезман; нарешті, треба ще взяти на увагу корпоративні почуття Паризького парляменту, що не схильний ганьбити одного з своїх членів на підставі майже бездоказних свідченнів Бомарше. Одне слово, Бомарше дуже ризикує бути визнаним офіційно за „зловмисного обмовця“, а це визначало б для нього громадянську смерть і цілковиту неможливість провадити далі процес за посмертні борги Парі-Дюверне.
На зводинах з панією Ґоезман йому без труднощів удається збити й заплутати її в її свідченнях, подиктованих досвідченим у судових каверзах її чоловіком:
— „Я стверджую, пане, що я ніколи нічого не чула про ці п'ятнадцять люїдорів; та й яка рація — пропонувати п'ятнадцять
