Сюзана (прибігає, з гаманцем у руці). Ваша вельможність, зупиніть, нехай вони не одружуються, я заплачу пані тим посагом, що дала мені моя пані.
Граф (на бік). К бісу пані! Здається, що всі змовились. (Виходить).
Антоніо (бачивши, що Фіґаро обіймає свою матір, говорить до Сюзани). Еге ж, заплатиш! Дивись, дивись!
Сюзана (обертається). Я бачу досить. Ходім, дядю.
Фіґаро (зупиняє її). Ні, не йди, будь ласка. Що ти бачиш?
Сюзана. Що я дурна, а ти падлюка.
Фіґаро. Ані те, ані друге.
Сюзана (гнівно). І що ти дружишся з нею з доброї волі, бо милуєш.
Фіґаро (весело). Я її милую, але не одружуся. (Сюзана хоче вийти, Фіґаро її удержує).
Сюзана (б'є його по щоці). Ви дуже нахабні, що смієте мене вдержати!
Фіґаро (до товариства). Це й є справжнє кохання? Перш ніж покинеш нас, благаю, подивись добре на цю дорогу жінку.
Сюзана. Дивлюсь.
Фіґаро. І яка вона тобі здається?
