Графиня (підіймає її). Ну… я сама не знаю, що кажу! Віддаючи мені своє місце в саду, ти не підеш туди, серце моє; ти держиш слово твоєму чоловікові, помагаєш мені вернути мого.
Сюзана. Як ви мене засмутили!
Графиня. Бо я ж справді навіжена. (Цілує її в чоло). Де має бути твоє побачення?
Сюзана (цілує її в руку). Я тільки завважила слово про сад.
Графиня (показує на стіл). Візьми перо і визначмо місце.
Сюзана. Писати до його!
Графиня. Так треба.
Сюзана. Пані! принаймні ви…
Графиня. Я беру все на себе. (Сюзана сідає, графиня диктує). „Нова пісня на голос: Добре буде в час вечірній, під каштанами в саду… Добре буде в час вечірній…“
Сюзана (пише). „Під каштанами в саду…“ А далі?
Графиня. Ти боїшся, що він не здогадається?
Сюзана (перечитує). То правда. (Згортає записку). Чим запечатати?
Графиня. Шпилькою, мерщій! Вона буде за відповідь. Надпиши на другім боці: „Верніть мені печатку“.
Сюзана (пише сміючись). Ах! „Печатку“!.. Ця веселіша, ніж тая з патенту.
Графиня (з смутним спогадом). Ах!
Сюзана (шукає на собі). А тепер я не маю шпильки!
Графиня (відколює левітку). Візьми оцю. (Стьожка пажа падає з її груди додолу.) Ах, моя стьожка!
