острова, цілий Єгипет, королівства Барку, Тріполі, Туніс, Альжір і Марокко; і от мою комедію гублять для приємности магометанських князів, що з них ні один, гадаю, не вміє читати і що дають нам штурханці, взиваючи нас „християнськими собаками“. — Не можучи відібрати ціну розумові, мстяться тим, що його потуряють. — Мої щоки позападали; мій термін був вийшов. Я заздалегідь бачив судового пристава з пером поза ухом і, здригаючись, я умудрився: підносилось питання про природу багатства, і як нема конечної потреби мати речі, щоб про їх розумувати, то, не мавши ані шеляга, я написав про значення грошей і про їх чистий дохід; незабаром я побачив з глибини фіякра, як спустився переді мною місток кам'яної в'язниці, що увіходячи в неї я залишив надію і свободу[1]. (Устав). Хотів би я держати в руках одного з тих володарів на чотири дні, таких легковажних до того зла, що вони велять робити; тоді як добра немилість прожене з нього хміль гордощів, я б йому сказав… що видрукувані дурниці мають повагу тільки там, де обмежують їх обіг; що без свободи осуду не може існувати принадна похвала; і що тільки маленькі люди бояться маленьких брошур. (Сідає знову). Набридившись годувати незначного пенсіонера, мене одного дня викидають на вулицю; і як треба мати обід, хоч і не сидиш уже у в'язниці, я знову нагострюю своє перо і питаю в кожного, які є на черзі справи. Мені кажуть, що за час мого економічного усамітнення в Мадриді встановилася система вільного продажу продуктів, що навіть сягає на про-
- ↑ Кам'яна в'язниця — натяк на Бастілію, куди французький дореволюційній уряд з охотою садовив на невизначений час неприємних публіцистів.
